Стаття з Дніпровського водника № 65 (травень) 1933 р.:

“ДЕ КОЛИСЬ ШУМІЛИ ПОРОГИ…

З повної ходи п/п. «Чубар» пройшов по-під залізничним Дніпропетровським мостом, підплив до нової причальної гатки й взявши на борт пасажирів, зро¬бивши оборот, узяв курс на другий проліт нового залізо-бетонного мосту Дніпропетровське — Мерефа.
Пароплав потужністю 400 НР вільно різав хвилі, прямуючи до першого Кай- лацького порогу.

Де дівся перший Старий-Кайдацький порог, де його грохіт, де ділася сит падіння води, що мала середнє падін- ня — 7,5 метрів.
Підкорила пороги працювати на со- ціялізм воля пролетаріяту, керованого ВКП(б).
На сьогодні Старі Кайдаки ще де-не- де біля правого берега позначаються водоворотами, які нагадують, що тут бу¬ли пороги.
А далі чисте, дзеркальне озеро. Нема й згадки або прикмет, які б говорили з про Сурський поріг, є лише на місці кам’янистої гряди більшена течія.
Лоханський поріг – тільки згадка. Тут залишено два великі камені, які наче б то створюють ворота для проходу су¬ден. Це все, що залишив сердитий Лохань.
Зате нема й згадки, прикмет, нічого, щоб натякало на місце колишнього Звонецького порогу.
Тут озеро збільшено, течії майже не¬ма й п/п. «Чубар», купаючися в хвилях Дніпрових, в сяйві сонця під згуки гуд¬ка, підходить без ризику, будь якого страшіння до пристані Ніеольське, до найстрашнішого місця правого берега найлютішого порогу—сивого «Ненаситця».
На правому березі кол. порога Нена-ситець йде підсиленими темпами будо¬ва- річкового вокзалу.
Від порога, від найзагрозливішого місця для судноплавства звичайного човна, нічого не залишено.
Вода вкрила навіть і історичну скелю «Монастирку». Тут на місці колишнього «Ненаситця» вода піднята на 12 метрів, нема 1 1/2 кілометрових лав, гряд, нема (найбільшого перепаду води, найбіпьшої швидкости течії. Тут Дніпро від істоРИЧНОГО тисячолітнього непокоєння, на сьогодні спокійний, підкорений більшо¬виками. Всі пороги примусили стати до послуг розвиткові реконструкції соціалістичного річкового господарства.
Воля, незламна ЕНЕРҐІЯ, віра в пере могу людей, що будують нове життя в Країні Рад, викреслила шум, кипіння, бурлініня водоворотів, стерла «Ненаситці», впрягши їх до праці.
Вовнизький, Будилівський, Лишній Вільний—пороги минулого. Нині на Дніпрі їх нема, нема й згадки про них.
Чистий Дніпро, дзеркальне поле води вкрило великі лани. Нема Піурсова, Маркусова а, нема скалі «Розбійник», «нема загрозливого проходу «Шкала», не існує колишнього найважкішого проходу «Вовче Горло», хід для паро. плава прорито через колишній заліз¬ничний насип лівого берега. ПРИ світлі тисяч лямпочок Леніна в дзеркальному озері Леніна вимальовується контур ве¬ликої греблі «Дніпрогес», яка й є чинником, що вкрила пороги, забезпе¬чила найсприятливіший та безпечний шлях, що з’єднав горішній та долішній Дніпро в єдину суцільну велику водну магістралю, яка записує до нової історії слово «Великий Дніпро».
Д. ПОГОДИЧЕВ.”