Більше моїх літературних здобутків можна подивитися тут: http://glosa.com.ua/user/3/materials

 

Людинно-філософське

Людина щаслива, людина нещасна,
Немов метроном з боку у бік.
Емоцій дощі падають рясно.
Можливо, підступно хтось нас урік?

Завтра знов день, і вчора знов день,
Немає різниці куди нам іти,
Дзвоник у школі дзвінко – телень!
Мить – вже співаємо реквієм ми.

Білі одежі, і чорнії строї,
Все це змішалось в гармидері снів,
ніби здається – барви всі твої,
Та видно не тих у житті перестрів.

 

Цза цзу-ань

Деякі люди, як дуби,
стоїть могутній – вітер не хитне,
для всіх життєвих справ мов скеля сильний.

Інші мов гнучкі берези,
у різні боки у поривах буревію,
та після всіх незгод і негараздів знову прямо.

А дехто, як бамбук пустопорожній,
кудись росте, високий отакий у небо пнеться,
а дуне вітер, раз, можливо, і несильно –

зламається у трьох місцях.

 

Портал

Я крізь зіниці в світ потраплю інший,
Минувши простір примх, комет й пасток
Таємних сфер. Сказав собі: «Не вперше
Лунає скромний передзвін зірок,

Тож можу крок ступити в невагомість
Днів». Дума про мрійливий сон мене
Піднесла виром на Молочний шлях, що
Кружляв снігом й танув як пастель Мане.

Здолавши покрив із туману й пилу.
До брами вічності приник, затих
Весь світ в очікуванні дива, сповідь –
Прерогатива лиш закоханих і тих,

Що здатні віднайти в собі краплину
Тієї сили, що веде крізь штиль.
Тож я завмер, ще мить і втраплю в світ
Незнаний, а зіниці – брама хвиль.

 

Лимон

Написано під враженням фільму “Платон”

Як легко руйнується з піску фортеця.
Навіщо?
Вежі, мури, а між ними кімнати, повітря, тіла королів,

королев, прислужників і т.д.

Все лиш час, годинник, пісок, я… Я! переверну годинник.
Сиплеться…

Історія… гра сильних… СЛАБКИХ, прокляття на їх голови!
Сонце, небо, зірки, земля. Навіщось земля для нас,
НАС?
Новорічна Акція Спокуси.

…Легкозаймистий матеріал вміщено

в поліетиленовий пакет з додаванням

Отруйних речовин, що при вдиханні

спричиняють летальний ефект
Після кількахвилинного споживання…

Все руйнується… на щастя і радість сущому,
Тож, можливо, коли перевернуся з ніг на голову
Теж посиплюсь додолу піском
І це буде найбільшим розчаруванням:
Зрозуміти що я – планктон…

P.S. Кити теж вмирають, хоча звісно не в таких кількостях

як планктон, та сенсу в їхньому житті не більше.